Глибина - більше 10 мільйонів років назад.

1. Ходок - похила гірнича виробка призначена для пересування людей між горизонтами шахти.

Із краю шахтного ствола, дно якого не просвічується, віє характерним підземним запахом. Переодягаємося, вдягаємо каски, перевіряємо світло і починаємо спуск хиткими драбинами. 100, 200, 300 метрів глибини... Над нами мільйони тон породи, що давить на тунелі шахти і відділяє від звичного зовнішнього світу. Фактично, ми спускаємо у світ міоценової епохи, осадова порода, у якій закладена шахта, протягом декількох мільйонів років відкладалася в морських та напівконтинентальних умовах древнього світу. Звичайно, це небезпечно, але якщо бути максимально уважним та сконцентрованим - ризики можна зменшити. Для мене це неймовірно цікаво та захопливо, інтригуюче. Це інший світ, де нема дня і ночі, нема погоди, нема нічого - поки ти не посвітиш ліхтарем. Раніше ми вже були у цій шахті і обстежували верхні горизонти, цього разу ми спускаємося з метою дослідити дальні райони, спуститися до дна на останній горизонт.

Про попередній виїзд можна прочитати тут.

"Ви пройшли по тунелю, в якому діє торсійне поле, а воно може привести тебе в такий вимір..."  - там де не скажуть "ласкаво просимо" :)
- із фільму, що знімався у цій шахті :)

1. Різдвяний захід сонця - 12:30 година дня...


Незважаючи на весняний період у нас в Україні, на далекій приполярній півночі, за 2,5 тис км звідси, субарктична зима лише починає закінчуватися. Майже рівно рік назад я здійснив лижну мандрівку через простори Республіки Комі. Тоді вночі температура різко впала до -25С і, щоб не замерзнути посередині лісотундри,  змушений був 5 годин безперервно рухатися до найближчого поселення. Про цю подорож детально розповідав тут "На лижах через лісотундру Комі". Також про свою роботу на півночі нафтовиком написав у цьому пості "За полярне коло на роботу". А зараз хочу просто показати та розповісти про своє "зимування" -  довгу 5-ти місячну приполярну зиму.

Високі широти, сурова краса півночі, безкрайня тундра, полярне сяйво - ця "мрія геолога" з раннього дитинства манила мене. Завжди хотів там побувати і коли після закінчення Геологорозвідувальної кафедри ІФНТУНГ мені запрпонували попрацювати в регіоні крайньої півночі, зрозумів - це доля, ось вона сила мрії, сила думки!  В першу чергу написав це досі невідоме слово "Усінськ" в google і перевірив, чи буває там полярне сяйво?:) Світиться! Отже, - "Ти пішов на розвідку в тайгу... Над тобою лиш кедри в снігу" )) Правада, я вже бував до цього на півночі - у студентські роки прогуляв місяць навчання автостопом подорожуючи по зимовій Норвегії та Фінляндії. Тоді зрозумів, що аврора - це божественно і лише раді неї варто їхати на "край світу".
Роботу завжди розглядаю, як можливість побачити новий регіон, природу іншого краю.

Похильні Джурова, Снятинський р-н,  Івано-Франківська обл.


Розгалуження ходів у Брусневій похильні.

Спогади про останню сесію.

Настільна лампа, у невеличкій кімнатці із зеленими шпалерами на сьомому поверсі, лилася жовтим світлом від вечору до ранку. І кожна безсонна ніч давала десяток нових готових лабораторних. Де дістати курсову з підрахунку? А як захиститися з розробки? І як бути допущеним до екзаменів,  з предметів яких на парах був лише декілька раз? ... Але думка, що це вже фінішна пряма, підбадьорювала і хоча б трохи мотивувала завершити все успішно.

Після вдало списаного останнього екзамену з одногрупником Мішою, якому давно обіцяв зимовий похід, рушаємо в гори на Костричу, відпочити після сесії і прогуляти переддипломну практику, яка щойно почалася :)

Мабуть всі знають, що не так і давно, пару десятків мільйонів років тому на місці сучасних Карпат було море і лише окремі гірські вершини-острови омивалися хвилями палеоморя. Гори піднялися, море відійшло, але і зараз ми часом маємо щастя відпочивати на цьому курорті і насолоджуватися хвилями припливів-відпливів, бризом... правда, це вже море іншої природи - море хмар... Головне, щоб прибережна метеослужба прогнозувала "низьку хмарність". О!

Якщо на відкритих рівнинних рибних фермах і плантаціях водорослей було яскраво і прозоро, то чим ближче ми підпливали до серединно-океанічного хребта тим морок дна ставав сірішим і бруднішим. Та я сподівався, що це лише так на дні, достатньо просто випірнути на поверхню - а там сонце і приємний вітерець... Так воно і виявилося!

  Якщо їхати з Кракова в Татри то ви обов"язково проїжаєте через невисокі мальовничі гори - Горце. Такий собі масив з полонинами на верхах типу наших Кукула і Костричі, лише з Горцув відкривається прекрасний краєвид на Татри (як у нас на Чорногору). Нескладні приємні гори із декількома схроніськами (гірські хостели) - хороший варіант для прогулянок вихідного дня (особливо коли стрімкі піки Татрів затягнуто хмарами), тут зручно бігати трейл ранінг, гуляти з собакою, кататися на лижах чи вело (навіть в цей період першого снігу таких бачили), або, як у моєму варіанті, святкувати ДН друзів :) Бував вже в Горчанському парку коли вчився в Кракові, напишу ще про нього і розкажу детальніше про масив, а зараз лише трохи фото засніжених в кінці листопада гір.

Кристальний затишок зимового сну


  На минулих вихідних (28-29.11) їздив на запрошення президента УСА Павла Купріча в печеру Скитську - одну з найдовших (більше 3,5км) печер Буковини (коло смт.Кострижівка). Печера відкрита ще в 70-их, наразі робота здійснюється в двох напрямках - розкопки замулених ходів і топозйомка. Не буду особливо вдаватися в опис печери, кому цікаво - його можна прочитати тут на сайті Української спелеологічної Асоціації, а далі трохи моїх фото. Мені приємно повернутися до спелеоасоціації, а заодно і зробити свій внесок в дослідження  - приєднююся до проекту Кадастр печер Івано-Франківської області.

  Працювали в забої Гроно - прокопали близько 3 метри і  пощастило "потоптати цілину" - пройти ще близько 20 метрів глинистого ходу, щастя - моя "конфігурація" дозволяє рухатися найтіснішими і найвужчими "трубами" :)) Далі хід сумно замулюють суглинки аж до стелі, хоча розмір тріщини-ходу в гіпсах після забою Гроно і збільшується. Знову отримав пару хвилин того кайфу спелео першопроходження - коли рухаєшся ходом в якому ти перша людина за всю геологічну історію, таке надихає, хай навіть це пару метрів якоїсь глинистої труби:) Також Паша робив топозйомку, а я ще потім півночі вчився своєї підземної фотозйомки, спалах треба придбати однозначно.

Маршрут: Буковель - г.Довбушанка - г.Полєнський - г.Козій Ґорґан - с.Черник


Настали похмурі осінні дні і я знову повертаюся до блогу. Хоча останні дебільні "сюрпризи" жж заставляють задуматися над зміною блог-платформи.
  Якщо коротко про минулі місяці - то після повернення у кінці травня з півночі Росії почалося давньоомріяне життя майже абсолютної свободи і пошуку себе, свого шляху та життєвої ідеї. Університет цьому всьому, найголовнішому, не вчить і, чесно кажучи, я дещо розчарований у ньому... Тому  вчуся прислухатися до себе, ставити пріоритети і робити правильний вибір, рухаюся у напрямку здійснення мрій та ідей - лише тоді відчуваю себе щасливим. Це відкриття для себе світу, відкриття нового, дослідження природи, нова лайф активність :)

У кінці вересня, в останні  по-літньому теплі дні, здійснив з компанією нових друзів похід Горганами. Вершини в хмарах і сонці, гриби і ожина, брокенські привиди і горіхівки. Подорож райштоками стрімкими горганськими схилами, коли вітер легенько шумить у кронах могутніх смерек і кедрів - це завжди щось особливе, ти вдихаєш на повні груди прохолодне кришталеве повітря  і відчуваєш загадковий дух, атмосферу характерну лише цим горам. З часом настає період коли надоїдають промарковані популярні маршрути і ти відкриваєш для себе дикі напівзакинуті траверсні стежки з медитаційними краєвидами. Насправді, незважаючи на доступність, в наших горах є ще дикі і невідомі місця, де можна знайти щось нове (але це теж не таке місце).

35 кілометровий лижний похід одного дня від м.Усінська до ж/д станції Юкост.


  Чудовий радісний настрій, піднесений у кінці березня полярним сяйвом, нагадав та сприяв здійсненню однієї задуманої пригоди. Я цілу зиму  періодично катався за містом на лижах, але так і не здійснив жодної  довгої лижної прогулянки дикими просторами півночі, і тепер, у кінці березня, для цього випала хороша можливість, а як виявилося через декілька днів - ще й остання. Цілий тиждень ходив на роботу в нетерплячому очікуванні поглядаючи на небо і ось в четвер у вечері беру відгул на наступний день та йду додому готувати млинці)

  Задум полягав у тому, щоб зробити одноденний лижний марш-кидок у векторному напрямку від Усінська на південь до ж/д станції Юкост, а звідти повернутися поїздом назад. А це 35 кілометрів приполярною лісотундрою через замерзлі ріки, озера, болота. Якщо вийти досить рано, рухатися 5 км/год, ставати на відпочинки-фотографування то легко можна вкластися із запасом в 10 годин і встигнути на поїзд о 16 годині, бо наступний аж під ранок через 12 год. Це в теорії, насправді вийшло зовсім не так, а набагато авантюрніше :)

"Час на збори" - оре мені начальник-москаль в кінці робочого дня о 7 вечора. І я навіть не знаю радіти цьому чи ні. З одної сторони я вже добряче задовбався торчати в офісі і давньоочікуваний виїзд в тундру за полярне коло має бути цікавим, а з другої - я знаю, що попереду декілька діб роботи на свердловині нон-стоп з кислотою та іншою хімією, тягання шлангів і підбивання ліній на вітрі, морозі, в заметіль і снігопади крайньої півночі з коротким сном-перепочинком сидячи в кабіні агрегату. Хоча я сумніваюся, що більшість з читачів може правдиво уявити ці умови і що таке вітер у 20-30 градусний мороз.

Тиск закачки - 50 атмосфер.

За вікном повільно віддаляється громадна радянська споруда-корабель усінського вокзалу. В захмелілій голові все переплуталося, усе наче нереальність. Я покидаю Усінськ??? !!! Не може такого бути, я прожив тут  життя, спогади про інший зовнішній світ - це все далекий видуманий сон, існує лише ця реальність - мордор одноманітних бетонних коробок з холодними вітрами, де не буває літа...

Хе-хе, я в жж пишу раз на рік - у січні) Цілу осінь все налаштовуюся щоб сісти і написати, але все ще щось відволікає, зимою настає саме сприятливий момент, а потім настає Весна і... :)

Коли друг-геолог (змінник по роботі) пожартував на рахунок того, що "нащо тобі той  Буковель? Там сніг штучний... давай в Усінськ, тут снігу побільше" (зараз вище колін), то  виникла хорошо ідея. Всі мої одногрупники в університеті знають, що 5 років навчання цілорічно на пари я їздив на ровері (а коли вкрали то на татовому). І тут я подумав, а чому б мені на роботу не бігати на лижах? І на 10хв можна буде довше поспати!) Вау, класна ідея! Давно мріяв кататися на бігових лижах, але у Франківську нормальний сніг лежить тиждень на рік, а тут роботою мене закинуло на полярне коло, де сніг лежить півроку:))