Петрос

На останній горизонт шахти

Глибина - більше 10 мільйонів років назад.


1. Ходок - похила гірнича виробка призначена для пересування людей між горизонтами шахти.


Із краю шахтного ствола, дно якого не просвічується, віє характерним підземним запахом. Переодягаємося, вдягаємо каски, перевіряємо світло і починаємо спуск хиткими драбинами. 100, 200, 300 метрів глибини... Над нами мільйони тон породи, що давить на тунелі шахти і відділяє від звичного зовнішнього світу. Фактично, ми спускаємо у світ міоценової епохи, осадова порода, у якій закладена шахта, протягом декількох мільйонів років відкладалася в морських та напівконтинентальних умовах древнього світу. Звичайно, це небезпечно, але якщо бути максимально уважним та сконцентрованим - ризики можна зменшити. Для мене це неймовірно цікаво та захопливо, інтригуюче. Це інший світ, де нема дня і ночі, нема погоди, нема нічого - поки ти не посвітиш ліхтарем. Раніше ми вже були у цій шахті і обстежували верхні горизонти, цього разу ми спускаємося з метою дослідити дальні райони, спуститися до дна на останній горизонт.

Про попередній виїзд можна прочитати тут.

"Ви пройшли по тунелю, в якому діє торсійне поле, а воно може привести тебе в такий вимір..."  - там де не скажуть "ласкаво просимо" :)
- із фільму, що знімався у цій шахті :)

Collapse )
Петрос

Приполярна зима в околицях Усінська, Республіка Комі, Росія.



1. Різдвяний захід сонця - 12:30 година дня...


Незважаючи на весняний період у нас в Україні, на далекій приполярній півночі, за 2,5 тис км звідси, субарктична зима лише починає закінчуватися. Майже рівно рік назад я здійснив лижну мандрівку через простори Республіки Комі. Тоді вночі температура різко впала до -25С і, щоб не замерзнути посередині лісотундри,  змушений був 5 годин безперервно рухатися до найближчого поселення. Про цю подорож детально розповідав тут "На лижах через лісотундру Комі". Також про свою роботу на півночі нафтовиком написав у цьому пості "За полярне коло на роботу". А зараз хочу просто показати та розповісти про своє "зимування" -  довгу 5-ти місячну приполярну зиму.

Високі широти, сурова краса півночі, безкрайня тундра, полярне сяйво - ця "мрія геолога" з раннього дитинства манила мене. Завжди хотів там побувати і коли після закінчення Геологорозвідувальної кафедри ІФНТУНГ мені запрпонували попрацювати в регіоні крайньої півночі, зрозумів - це доля, ось вона сила мрії, сила думки!  В першу чергу написав це досі невідоме слово "Усінськ" в google і перевірив, чи буває там полярне сяйво?:) Світиться! Отже, - "Ти пішов на розвідку в тайгу... Над тобою лиш кедри в снігу" )) Правада, я вже бував до цього на півночі - у студентські роки прогуляв місяць навчання автостопом подорожуючи по зимовій Норвегії та Фінляндії. Тоді зрозумів, що аврора - це божественно і лише раді неї варто їхати на "край світу".
Роботу завжди розглядаю, як можливість побачити новий регіон, природу іншого краю.

Collapse )

Петрос

Вугільні копальні Прикарпаття

Похильні Джурова, Снятинський р-н,  Івано-Франківська обл.


Розгалуження ходів у Брусневій похильні.


Приблизно 14-12 млн.р.тому, в епоху середнього міоцену, територія сучасного Покуття мала дещо незвичний "екзотичний" вигляд. Тоді тут знаходилося тепле Сарматське море, що внаслідок піднімання Передкарпаття та Поділля поступово відступало в південно-східному напрямку залишаючи по собі мілководні лагуни.  З молодих невисоких Карпатських гір, що знаходилися тоді на 20-30км південно-західніше, збігали численні ріки, які при впадінні в море-лагуну створили алювіальний конус виносу. На цих дельтах та берегах лагун утворилися великі заплавні ліси та зарослі рослинністю болота. Ліс жив-помирав і за сотні тисяч років у цих болотах утворився потужний пласт торфу, який під тиском перекриваючих осадків перетворювався на буре вугілля. Внаслідок постійних коливань земної поверхні така екосистема пару разів виникала та відмирала. Так утворилися декілька пластів вугілля, що залягають на різній глибині в Коломийському(Ковалівка-Мишин) та Снятинському(Джурів-Новоселиця) районах.

Шахтним методом буре вугілля на Покутті почали добувати ще за матінки Австрії у ХІХ столітті. У 1863р. в копальні у Джурові було видобуто 175 тисяч центнерів лігніту. Докладно відомо про такі історичні шахти в околицях Джурова як "Зігмунд", "Леопольд", "Гелєна" за Австро-Угорської імперії, про шахту "Кальор"  за Польщі(з глибиною шиба-ствола 30м) якою керував талановитий інженер Корнелій Сербинський, та про шахти радянського періоду. Із-за невисокої калорійності та нерентабельності видобутку у 60-их роках минулого століття видобуток вугілля на Прикарпатті припинився, останню шахту закрили 1.01.1968р.

Буре вугілля - лігніт знаходиться тут переважно на невеликих глибинах 7-30м (хоча відомо про залягання на глибинах 50-100м), а потужність пластів 0,1-0,5м. Видобуток вівся переважно шахтним методом, а та як шахти постійно затоплювалися, а стволи копалися у нестабільних породах - про їх теоретичне існування, мабуть, вже можна забути. Відомо лише про 2 похильні (фактично це штольні) які збереглися у щільних пісковиках до нашого часу. На їх пошук і дослідження сучасного стану ми відправилися у лютому 2016. Про це - фото і розповідь далі.

Collapse )

Петрос

Новий Рік 2016

Полонина Погарська, г.Чорна Клива.


1.

Ну ось, настала весна, скоро Пасха - пора написати про зустріч 2016ого:) а стояла у мене колись ялинка до паски:) До Нового Року ми наближалися зі страшенною швидкістю - 30км/с, а місце зустрічі все ніяк не було придумане. Хотілося чогось нового та оригінального, в горах на вершинах вже святкували, можливо десь під землею, але з печерами не вийшло то вирішили з "комфортом" - в колибу. Всі говорили про забиті колиби, чуть не приватизовані вже іншими групами і я шукав куди б це так піти де доступно, ново, файно і не надто популярно. В результаті вибір впав на пол.Погарську - досить баянне серед фотографів місце. Насправді похід на Погарську і вершину Чорної Кливи - хороша матрасна альтернатива Кукулу чи Костричі.


Collapse )
Петрос

Кострича післясесійна



Спогади про останню сесію.

Настільна лампа, у невеличкій кімнатці із зеленими шпалерами на сьомому поверсі, лилася жовтим світлом від вечору до ранку. І кожна безсонна ніч давала десяток нових готових лабораторних. Де дістати курсову з підрахунку? А як захиститися з розробки? І як бути допущеним до екзаменів,  з предметів яких на парах був лише декілька раз? ... Але думка, що це вже фінішна пряма, підбадьорювала і хоча б трохи мотивувала завершити все успішно.

Після вдало списаного останнього екзамену з одногрупником Мішою, якому давно обіцяв зимовий похід, рушаємо в гори на Костричу, відпочити після сесії і прогуляти переддипломну практику, яка щойно почалася :)

Collapse )
Петрос

Соляна копальня Морії


1.


  У січні цього року спільно з Lviv Explorer(s) здійснили виїзд в глибоку соляну копальню. Місце неймовірно цікаве, проте, ми принципово не афішуємо місцеположення об'єкта для збереження і доступності в подальших дослідженнях. Зате, можу поділитися фото цього штучного підземного світу.

100 метрів вертикального спуску по стволу шахти - і наступні 40 годин ми проведемо в чорному мороці глибоко під землею, пересуваючись лабіринтом штреків-квершлагів, і спостерігаючи як тьмяніє світло наших ліхтарів.



2. Відслонення вміщуючих порід на стелі одного з квершлагів. У деяких районах порода досить нестабільна, крихка, спостерігається осипання, завали. Здається, що достатньо незначного сейсмічного поштовху, щоб шахта стала нашою могилою.


Collapse )
Петрос

На Боржавських островах



Мабуть всі знають, що не так і давно, пару десятків мільйонів років тому на місці сучасних Карпат було море і лише окремі гірські вершини-острови омивалися хвилями палеоморя. Гори піднялися, море відійшло, але і зараз ми часом маємо щастя відпочивати на цьому курорті і насолоджуватися хвилями припливів-відпливів, бризом... правда, це вже море іншої природи - море хмар... Головне, щоб прибережна метеослужба прогнозувала "низьку хмарність". О!

Якщо на відкритих рівнинних рибних фермах і плантаціях водорослей було яскраво і прозоро, то чим ближче ми підпливали до серединно-океанічного хребта тим морок дна ставав сірішим і бруднішим. Та я сподівався, що це лише так на дні, достатньо просто випірнути на поверхню - а там сонце і приємний вітерець... Так воно і виявилося!

Collapse )

Петрос

Берегом Лімниці до Мединських скель


Вид з правого берега Лімниці на село Перевозець


  На початку грудня здійснив чергову вилазку на береги Лімниці в район села Медині (Івано-Франківська обл.) з метою пошуку гіпсових скель та печер, що ховаються у лісах цього маловідомого регіону (звіт по попередніх дослідженнях тут). В підсумку здійснив близько 9-ти кілометрову прогулянку правим берегом від с.Боднарів до с.Медині. Познаходив декілька великих мальовничих скель та 4-5 печерок, з них одна досить цікава та варта окремої поїздки з метою занесення до кадастру печер.
Далі декілька фото з підписами.

Collapse )
Петрос

Горчанський національний парк, Польща.



  Якщо їхати з Кракова в Татри то ви обов"язково проїжаєте через невисокі мальовничі гори - Горце. Такий собі масив з полонинами на верхах типу наших Кукула і Костричі, лише з Горцув відкривається прекрасний краєвид на Татри (як у нас на Чорногору). Нескладні приємні гори із декількома схроніськами (гірські хостели) - хороший варіант для прогулянок вихідного дня (особливо коли стрімкі піки Татрів затягнуто хмарами), тут зручно бігати трейл ранінг, гуляти з собакою, кататися на лижах чи вело (навіть в цей період першого снігу таких бачили), або, як у моєму варіанті, святкувати ДН друзів :) Бував вже в Горчанському парку коли вчився в Кракові, напишу ще про нього і розкажу детальніше про масив, а зараз лише трохи фото засніжених в кінці листопада гір.

Collapse )

Петрос

Печера Скитська (Гострі Говди)


Кристальний затишок зимового сну


  На минулих вихідних (28-29.11) їздив на запрошення президента УСА Павла Купріча в печеру Скитську - одну з найдовших (більше 3,5км) печер Буковини (коло смт.Кострижівка). Печера відкрита ще в 70-их, наразі робота здійснюється в двох напрямках - розкопки замулених ходів і топозйомка. Не буду особливо вдаватися в опис печери, кому цікаво - його можна прочитати тут на сайті Української спелеологічної Асоціації, а далі трохи моїх фото. Мені приємно повернутися до спелеоасоціації, а заодно і зробити свій внесок в дослідження  - приєднююся до проекту Кадастр печер Івано-Франківської області.

  Працювали в забої Гроно - прокопали близько 3 метри і  пощастило "потоптати цілину" - пройти ще близько 20 метрів глинистого ходу, щастя - моя "конфігурація" дозволяє рухатися найтіснішими і найвужчими "трубами" :)) Далі хід сумно замулюють суглинки аж до стелі, хоча розмір тріщини-ходу в гіпсах після забою Гроно і збільшується. Знову отримав пару хвилин того кайфу спелео першопроходження - коли рухаєшся ходом в якому ти перша людина за всю геологічну історію, таке надихає, хай навіть це пару метрів якоїсь глинистої труби:) Також Паша робив топозйомку, а я ще потім півночі вчився своєї підземної фотозйомки, спалах треба придбати однозначно.

Collapse )